«Юкі» – унікальна нація, якій є чим пишатися! фото

Віталій Скоцик - доктор економічних наук


Україна настільки багата геніями, що всю свою історію ділилася ними з іншими країнами. У цьому жарті є лише частка жарту. Український генофонд талантів працює там, де ми про нього не підозрюємо. 


Об’їжджаючи країну, я бачив багато талановитих людей! Талановитих у спорті, живописі, архітектурі, поезії, музиці…а ще мудрих, які дуже неординарно мислять. Ці таланти здебільшого, як то кажуть письменники, пишуть «у стіл». 

Тому п’ять років тому ми вирішили започаткувати Всеукраїнський літературний конкурс ім. Григора Тютюнника – платформу для талановитих українців, що мріють бути почутими. Головна мета конкурсу – допомогти молоді заявити про себе і реалізуватися у житті. Адже в Україні дуже багато обдарованих людей, які часто не мають можливості реалізуватися в творчості. Культурних майданчиків бракує не лише в селах, а й і у містах і містечках, тому багато молодих людей залишаються непоміченими. 

Понад 700 рукописів надійшло на адресу конкурсної комісії лише у 2020 році. Професійне журі відбирало кращих з кращих разом з головою журі – директором Інституту літератури ім. Т. Шевченка Миколою Жулинським, а в попередніх роках – з Іваном Драчем, який очолював перші конкурси. У кінцевому результаті щорічно отримували десять лауреатів і трьох переможців. Рукописи переможців та кращі твори лауреатів конкурсу рекомендуються членами журі до друку в спеціальному альманасі, переможці окремо публікуються  видавництвом власними друкованими виданнями. Отже, переможці по суті отримували перші власні книги у своєму житті. За 4 роки конкурс дав дорогу майже п’яти десяткам українців, які стали відомими не лише в Україні, але й далеко за її межами. Серед них такі імена: Ігор Стамбол, Юлія Бережко-Камінська, Олеся Міфтахова, Ірина Сажинська та багато інших.

Наша земля наповнена генофондом великих і прекрасних талантів. Вони потребують визнання, але потрібно, щоб їх хтось помітив.
 

Також пересічний українець може пам’ятати своїх великих композиторів – Кирила Стеценка, Дмитра Бортнянського, Максима Березовського, Миколу Лисенка. 


Зовсім недавно на 82-ому році життя помер композитор, музикознавець та багаторічний художній керівник Київської опери Мирослав Скорик, який також відомий своєю музикою до фільмів, зокрема до таких знакових, як «Тіні забутих предків» Параджанова. Микола Скорик – автор опер, балетів, популярних пісень, першого українського твісту «Не топчіть конвалій» та блюз-танго «Намалюй мені ніч». 

Михайло Вербицький відомий нам як автор музики державного гімну. 

Миколу Леонтовича ми знаємо як автора обробки «Щедрика», яка стала всесвітньовідомою колядкою, яку ще називають «Carol of the Bells» або «Ukrainian Carol». Композиція створена в 1914 році на слова Петра Вільговського. Вперше «Щедрика» виконав хор Київського університету в 1916 році. А за п’ять років,  у 1921-ому, його заспівала українська капела в Карнегі-Холі в Нью-Йорку. У 2021 році планують встановити світовий рекорд спільного виконання «Щедрика» та «Carol of the bells». Завдяки супутнику 20 тисяч глядачів у Нью-Йорку, 10 тисяч у Києві заспівають «Щедрик» та «Carol of the balls», разом об’єднають два континенти, дві країни, фактично 30 тисяч людей співатимуть водночас!

 

Треба пам’ятати і про те, що і великий російський композитор Петро Чайковський походив із українського козацького роду, роду Чайок. Прадід композитора Федір Чайка жив на Полтавщині і в ранзі козацького сотника брав участь у битві під Полтавою, де й загинув. Дід композитора Петро Чайка також народився на Полтавщині і вчився у Києво-Могилянській академії. Отримавши фах лікаря, він змінив прізвище на Чайковський. У Російській імперії перелицювання українських прізвищ було поширеною практикою – так намагалися дати їм «великоросійське» звучання, а їхнім власникам – легших кар’єрних шляхів. Хоча композитор Петро Ілліч Чайковський народився вже в російській глибинці, він свого коріння ніколи не забував. Не лише регулярно приїздив на батьківську землю, а й створив тут понад 30 творів. Серед них – опера «Євгеній Онєгін» та опери за українськими мотивами «Коваль Вакула» («Черевички»), «Мазепа», романс «Садок вишневий коло хати» та дует «На вгороді коло броду» на слова Тараса Шевченка. Чайковський використав у своїх творах багато українських народних пісень. 

Українцем був і композитор-новатор Ігор Стравінський, чий рід походить із Волині. Його батько Федір Стравінський був співаком, дебютував на київській сцені в 1873 році, а з 1876 співав у Маріїнському театрі Санкт-Петербурга. Як і Петро Чайковський, Ігор Стравінський весь час повертався на українську землю, часто бував у родини в містечку Устилуг поблизу Володимира-Волинського. Тут він зустрів свою майбутню дружину Катерину Носенко, тут збудував дім, у якому знайшов затишок для творчості. Тут він написав свій перший твір – фантазію «Феєрверк». Відомий балет «Весна священна» також народився в Устилузі протягом 1912–1913 років. Прем’єра балету відбулася в Театрі Єлисейських полів у Парижі і стала культурним шоком для європейської публіки. Її високо оцінювала зірка світової моди Коко Шанель. 

Якщо звернутися до літератури, то не лише Микола Гоголь став всесвітньовідомим письменником-вихідцем з українського народу. Класик російської прози й драматургії Антон Павлович Чехов був онуком Єгора Чеха, українського селянина-кріпака, що зумів дати своїм дітям кращі перспективи. Таганрог, де народився письменник, здавна був заселений українцями. 

Чехов високо цінував українських класиків – Котляревського, Шевченка, Карпенка-Карого, Кропивницького, захоплювався українським театром і особливо роботою геніальної Марії Заньковецької. Справжнє прізвище поетеси Анни Ахматової – Горенко. Її родина жила в Одесі. Молода Анна Горенко в 1906–1907 роках навчалась у Києві у Фундуклеївській жіночій гімназії та Київських вищих жіночих курсах. 

Видатний художник Ілля Рєпін народився в Чугуєві Харківської області. Він сам стверджував, що походив із козацького роду, просто прізвище предків – Ріпа – було зросійщене. 

Король течії поп-арт у мистецтві ХХ століття Енді Воргол (1928–1987) при народженні отримав ім’я Андрій Ворхола. він був сином українських емігрантів із Лемківщини. Картину Енді «вісім Елвісів» у 2008 році було продано за 100 мільйонів доларів. Найвидатніший балетний танцівник та хореограф ХХ століття Серж Лифар (Сергій Михайлович Лифар) заснував Академію танцю при «Гранд-Опера», був ректором Інституту хореографії та Університету танцю Парижа, почесним президентом всесвітньої ради танцю ЮНЕСКО. А народився під Києвом у селі Пирогів. Родина Лифарів мала глибоке козацьке коріння. Тому, коли ви сьогодні гуляєте по Національному музею народної архітектури та побуту України (музей Пирогово), згадайте, що саме в цьому селі і народився Серж Лифар.

В Україні народилися сучасні голлівудські актриси Ольга Куриленко, Міла Йовович і Міла Куніс. Українське коріння має актор Девід Духовний. Його дід Мойше Духовний емігрував із Бердичева на Житомирщині. володар «Оскара» Дастін Гоффман є сином емігрантів із Києва. Прабабуся Сильвестра Сталлоне Роза Лейбович жила в Одесі. 

Із Одеси походять і предки знаменитого музиканта Боба Ділана. Справжнє прізвище американського письменника Чака Поланіка – Палагнюк. Дід автора нашумілого роману «Бійцівський клуб» у 1907 році виїхав з України в Канаду, а потім у США. До речі, як стверджує письменник, в Україні живе його брат. 

Дивовижно склалася доля найбільшого чемпіона ХХ ст. з боротьби сумо Ная Кокі. У 21 рік він отримав найвищий титул у сумо – йокодзуна, що є історичним рекордом. Він вигравав Імператорський кубок Японії 32 рази, і це також – абсолютний рекорд. Уся Японія молилася на цього велета єдиноборств, навіть не знаючи, що при народженні в 1940 році йому дали ім’я…і як ви думаєте: яке? Іван Маркіянович Боришко! Його батько, Маркіян Боришко, був родом із невеличкого села на Харківщині. На початку ХХ-го століття він переїхав на південь Сахаліну, де одружився з японкою. У пари народилося четверо дітей, але історична катастрофа другої світової розділила сім’ю, адже Японія та СРСР у той час належали до ворогуючих таборів. Іван (Ная) переїхав із матір’ю в Японію і майже не пам’ятав свого батька. Але українські гени допомогли йому стати легендою. Маючи зріст 185см, він став національним героєм Країни, де сходить сонце. Його прозвали Тайхо, що значить «великий птах».

 

Сотні українських геніїв збагачували своєю працею інші країни. І це цілком зрозуміло з огляду на ситуацію, в якій перебувала їхня батьківщина, будучи провінцією імперій і донором ресурсів, зокрема, й людських. Але варто звернути увагу й на другий бік медалі – на тих представників інших народів, які, живучи і працюючи в Україні, прославили її. Це саме той широкий пласт національних надбань України, який творився і твориться територіальною українською нацією – всіма народами, які живуть на нашій землі. візьмемо, наприклад, сина галицьких вірменів Ованеса Айвазяна, більш відомого світові як Іван Айвазовський. Батьки майбутнього художника-мариніста переїхали з Галичини в Крим у 1812 році, за 5 років до його народження. Як стверджують історики, Айвазовський вільно розмовляв українською мовою. І хоча він міг бути громадянином усього світу – працював у Римі, Неаполі, Стамбулі, Сорренто, Венеції, Парижі, Лондоні, Амстердамі – але понад усе любив Україну і Крим, рідну Феодосію. Не даремно на його полотнах бачимо не лише море, а й українські сільські пейзажі, сцени з життя чумаків.

За своїм внеском в українську культуру і науку Агатангел Кримський є одним із титанів, хоча української крові в ньому не було ні краплі. По батькові він був кримським татарином. Він знав понад шістдесят мов! Був не лише мовознавцем, а й істориком, поетом, прозаїком, перекладачем, знавцем мусульманського Сходу, викладачем семітських мов та арабської мови. У 1918 році став секретарем Української Академії наук, заснованої Гетьманом Павлом Скоропадським. Керував її історико-філологічним відділом, напрямками арабо-іранської філології, комісією історії української мови, діалектологічною та правописною комісією. З 1921 року він очолював Інститут української наукової мови. Важко назвати гуманітарний напрям, у якому він не залишив би свого внеску. Він був живим містком між різними культурами. І тим абсурднішим виглядає звинувачення в націоналістичній діяльності, за яким його в 1941 році заарештував НКВС. Через півроку він помер у тюремному лазареті. Ім’я Агатангела Кримського міститься у переліку видатних діячів світу, затвердженого Генеральною Асамблеєю ЮНЕСКО.

Народившись у Росії, видатний хірург ХІХ століття Микола Пирогов велику частину життя віддав Україні, зробив багато і для світу, і для нашого краю. він дав нові орієнтири всьому напрямку хірургії, створивши перший атлас топографічної анатомії людини. Як лікар він працював у польових умовах під час війни на Кавказі і в Криму. Першим в історії медицини Пирогов почав оперувати поранених з ефірним наркозом і першим застосував гіпсову пов’язку для фіксації поламаних кісток, винайшов нові методи лікування та хірургічні інструменти. Він же запропонував, щоб хірурги Російської імперії оперували в білих халатах. Ніколи ніхто не задумувався, чому і у кого виникла ідея, що лікар має бути у білому халаті. А це ідея нашого українця! Ця його ініціатива, як і багато інших, випередила свій час. За неї Великого лікаря навіть запроторили до психлікарні на експертизу. Багато років Микола Пирогов пропрацював попечителем Київського та Одеського навчальних округів. З його подачі освіта тогочасної України реформувалася, позбувалась забобонів. Статут гімназій і прогімназій скасував тілесні покарання дітей.